ccfb9d582a-bk2

Чорний Ворон

Не так давно дочитав роман «Чорний Ворон» Шкляра.

Дуже сильна книга. Описується період спротиву України радянським загарбникам у 20 — 25 роках. Твір побудований на архівних документах, які цитуються дослівно. Що мене боляче царапнуло — у кінці автор розповідає про всіх героїв книги і що з ними сталось після описаного часу. Були там дві старі селянки, які в 33 померли з голоду. Але на що треба звернути увагу.

Описано, що вже у 23 році ватага головного героя(що воювала з совєтами) дуже зносилася і схудла, бо перестала отримувати допомогу від цивільного населення. «Перевелися люди» каже Ворон. У висновку весь повстанський рух до 25 року викосили під коріння. І вже не було кому заступитись за український народ. Тому в 32-33 радянська влада безперешкодно організувала геноцид на наших територіях.
Мораль. Якщо будемо байдужі, будемо ігнорувати війну і не допомагати нашим солдатам, то викосять нас і не спитають як звали.

Ну і декілька цитат з роману, що мене зачепили:

«- Ні, не було в нас зовсім страху, він звітрився разом з надією, бо коли в чоловіка уже й надія пощезла, то який може бути страх?»

«- Залізняк тримав свяченого ножа з написом «Ось вам».»

«- Ми б могли б там влаштувати своє життя, — сказала вона.
— Могли б. Тільки це не для мене.
— Чому?
— Тому, що на моєму прапорі не написано «Воля України або закордон».»

«- Жодна катастрофа не ставить хрест на меті.»

«- Звитяга породжує легенди, а відчай — брехню.

«- Яку ще печатку апокаліпсису треба зірвати, аби цей народ знову прокинувся? Але навіть малою щобтою мусимо стояти до кінця.»